Ти бачив свою сковорідку? Брудні секрети тефлону.

Політетрафлуоретен, або тефлон, відкрив один з учених експериментального центру DuPont Рой Планкетт у 1938 році. У 1941 році новий матеріал було запатентовано, і завдяки своїм антикорозійним властивостям і "липкій" поверхні він знайшов застосування для створення атомної бомби в рамках Манхеттенського проєкту. Після закінчення Другої світової війни тефлон стали використовувати як антипригарне покриття для кухонного начиння. Історія знахідки вже так собі, еге ж?

Все почалося у 1950-х роках, коли чарівна концепція тефлонового та антипригарного покриття мала полегшити життя усіх.

Виготовлення чарівного тефлону потребувало хімікату С-8 (перфтороктанова кислота, потрібна для виготовлення тефлону). Хоча С-8 є отруйним і доведеним канцерогеном (про що було відомо в ДюПон), компанія залишила все за закритими дверима.

Річ у тому, що декілька років ДюПон проводили тести на лабораторних тваринах, від пацюків до кроликів. Результати були однозначними та означали крах для нової “чарівної” технології, чого, звичайно, ДюПон не хотіли.

У 1962 році наукові співробітники лабораторії зібрали групу добровольців і запропонували їм викурити сигарети, в обгортці яких містився C8. Дев'ять із десяти учасників незабаром після випробування відчули симптоми, що нагадували застуду — головний біль, озноб, жар і кашель. Результати досліджень компанія приховувала протягом кількох десятиліть як від широкої громадськості, так і від своїх співробітників.

Хоча в якийсь момент наші “замучені совістю” почали усувати жінок від роботи з токсичною речовиною, не пояснюючи при цьому справжніх причин такого рішення.

Коли компанія почала закуповувати ПФОК (та сама С-8) 1951 року, постачальник надав докладну інструкцію про те, як правильно поводитися з промисловими відходами: їх слід було або спалювати, або відправляти на спеціальні полігони для утилізації хімічних відходів.

Але компанія не знайшла нічого краще ніж викидати +- 4 тонни отруйних відходів у річку Огайо, яка була постачальником води, в тому числі й питної, для всього регіону. Тож ніхто не лишився, так би мовити, осторонь…

Наприклад, фермер Уилбур Теннант, якій проживав на західній Вірджинії — його корови мерли просто одна за одною, як від чуми.

Теннант був упевнений: відповідальність за його нещастя лежить на підприємстві DuPont, що знаходилося неподалік. Фермер подав позов проти корпорації з вимогою відшкодувати завдані збитки. Памʼятаєте того дуже офігєвшего чоловіка на першій світлині? Так от, це — адвокат Роберт Байлотт, який багато років працював на промислові компанії. Зокрема, юрист кілька разів консультував і DuPont. Спочатку Байлотту справа здавалася незвичайною і явно далекою від його власної практики. Але коли Роберт приїхав на місце і побачив зелену бульбашкову рідину, на яку перетворилася місцева річка, а також подивившись відео та фотоматеріали, надані Теннантом, Байлотт вирішив ризикнути.

Завдяки судовому ордеру адвокату вдалося отримати документи DuPont. Байлотт провів кілька місяців за вивченням архівів компанії. Зрозумівши масштаб цього жахіття, він вирішив зробити все можливе для захисту свого клієнта і розголосити справу. Свого листа юрист направив в тому числі до державних органів, що займаються охороною природи. Старання зрештою привели Теннента до перемоги, але це був тільки початок затяжної битви проти корпорації. Роберт Байлотт більше ніколи не виступав на боці промислових компаній і присвятив наступні 16 років свого життя захисту інших жертв DuPont.

Національне агентство із захисту навколишнього середовища провело власне розслідування. Через чотири роки після резонансного судового розгляду компанію DuPont звинуватили в приховуванні фактів про токсичність C-8 і зобов'язали виплатити 16,5 млн доларів. Ця сума на той момент була найбільшим адміністративним штрафом в історії агентства. І все ж, вона становила лише 2% від річного виторгу корпорації.

Хоча DuPont і сім інших компаній, відповідальних за потрапляння C-8 у навколишнє середовище, з 2015 року відмовилися від використання токсичної сполуки, вивести хімікат, що вже уразив водойми та живі організми наразі неможливо. ПФОК не розкладається, що більше — з часом біоакумулюється, тобто накопичується в організмі, якщо людина або тварина продовжують вдихати повітря, що містить частинки хімікату, або пити отруєну ним воду. За таку зловісну якість тефлон прозвали "вічним" матеріалом.